Общественная организация инвалидов "Родына": (044) 497-17-05
Главная » 2012 » Ноябрь » 5 » Інклюзивна освіта так, як бачу її я
18:14
Інклюзивна освіта так, як бачу її я

Напевно багато з Вас чули термін „інклюзія” або „інклюзивна освіта”.

Інклюзія (від англ. — включення) —процес збільшення ступеня участі всіх громадян в соціумі, і насамперед тих , що мають труднощі у фізичному розвитку. Він припускає розробку і застосування таких конкретних рішень, які зможуть дозволити кожній людині рівноправно брати участь в академічному і суспільному житті.

При інклюзії всі зацікавлені сторони повинні брати активну участь для отримання бажаного результату. Інклюзивна освіта – це процес інтеграції, тобто включення дітей, що потребують корекції розвитку до навчально - виховного процесу в умовах загальноосвітніх навчальних закладів.

Наша країна робить перші кроки в сфері інклюзивної освіти. Так у 2001р за ініціативи фонду „Крок за кроком” та міністерства освіти та науки було розпочато експеримент по впровадженню інклюзивного навчання в різних містах України. Майже одразу актуальною стала проблема непристосованості українських загальноосвітніх навчальних закладів до потреб нових учнів. Навіть спеціальна школа № 15 для дітей з наслідками поліомієліту та церебральними паралічами досі немає пандусів, що вже говорити про звичайні загальноосвітні школи по місцю проживання.

Ще однією суттєвою проблемою було і є не достатнє фінансування. Так, згідно державної програми інклюзивної освіти в інклюзивних класах передбачено додаткову ставку помічника вихователя, в обов’язки якого входить допомагати учням під час навчального процесу (допомога у пересуванні, у виконанні завдань т. ін.). Здавалося б все добре, але і тут є „але” - заробітна плата мінімальна і через це не завжди вдається знайти працівника. Відверто кажучи, робота ця не легка, на мою думку, оплата має бути відповідна.

Ще однією зі складових інклюзивної освіти є соціальна складова. Наше суспільство виявилося не готовим до запровадження інклюзивної освіти, більшість нічого не знає про інклюзію. Здебільшого люди не проти цієї програми, але відкрито признаються, що не віддали б свою дитину до інклюзивного класу пояснюючи це приблизно так: „ Я не проти, якщо в одному класі з моєю дитиною буде навчатись інвалід на візочку, але  ні. якщо це буде дитина з серйозними проблемами психічного розвитку”. З іншої сторони серед батьків особливих дітей також дуже багато тих, хто не готовий віддати свою дитину до загальноосвітньої школи. Цьому є багато причин: це і не готовність батьків показати своїх дітей, і страх за те, як сприймуть інші їх дітей, і додаткові труднощі, навіть як добратися до школи. Адже наше „безбар’єрне середовище” не дозволяє більшості особливих дітей просто вийти з власного будинку.

Це трохи про інклюзивну освіту в теорії моїми очима, а тепер про мій шлях в цьому процесі. Що стосується безпосередньо адаптації, то насправді все виявилось досить просто. Мабуть одне з найважливіших це - внутрішньо зрозуміти, що ти ні чим не гірша і не краща за інших. Я досить швидко пристосувалася до колективу, його звичок. Велике спасибі в цьому треба сказати вчителям, які докладали максимум зусиль, для того аби розкрити і показати потенціал кожного з учнів. Звичайно. в нашому колективі були непорозуміння і суперечки. Мені доводилося в тринадцятирічному віці вчитися тому, що для решти вже звична справа мабуть з молодшої школи - вміння спілкуватись з ровесниками. Але хіба не це є справжнє життя? Коли ти не зважаючи на всі перешкоди кожен день зранку встаєш, збираєшся і йдеш до школи. Я знаю, що це звучить наївно і банально, але це моє життя і я дуже люблю і ціную його. Поки чиновники приймають закони багато людей навколо мене просто живе з розумінням того, що ми всі діти і підлітки з однаковими потребами: їсти, одягатися, вчитися, розважатися тільки з різними можливостями. Ці люди намагаються зробити все, що від них залежить, щоб це стало реальністю.

Наприклад? Наприклад вчителі інклюзивної школи №168 Оболонського району міста Києва. Я думаю, якби не ентузіазм, велика любов до своєї роботи і професіоналізм вчителів цієї школи, цей експеримент не став би настільки успішним і „не потягнулися б” діти з усього Києва в цю школу. Ця школа мій перший, може не зовсім легкий і трохи кумедний, крок в нове життя. Крок з якого почалася нова сторінка або навіть розділ книги. Розділ наповнений надіями бажаннями і мріями. Я вдячна всім і кожному, хто зустрівся мені на шляху. Шляху по якому мені ще довго йти.

Сьогодні я студентка першого курсу коледжу „Освіта” Відкритого міжнародного університету розвитку людини „Україна”. Я була приємно вражена, коли побачила на скільки пристосований цей університет для людей на візках. Причому це не тільки нові корпуси побудовані за міжнародними стандартами з урахуванням всіх наших потреб. Це звичайно важливо. навіть дуже важливо. але особисто для мене це не саме головне. Найважливіше для мене це соціальна складова. Атмосфера в групі, де я навчаюсь настільки доброзичлива, що це дало мені надію на моє майбутнє. Це дало мені надію на те, що я обов’язково знайду своє місце в суспільстві, не буду відірвана від життя, зможу професійно реалізуватись. Будемо сподіватись, що для нашої держави інклюзія не перетвориться на чергову «модну фішку», якою лише будуть затикати всі дірки, відмивати гроші та хизуватись перед Заходом, а стане частиною життя всього суспільства.

Це моя перша спроба в написанні статті. Не судіть срого.

Анна Коваленко, 15 років.

Просмотров: 928 | Добавил: илля | Теги: Інклюзивна освіта Рейтинг:
5.0/5 из 1
avatar
1 larisa_samsonova • 10:07, 07.11.2012
Погоджуюсь. інклюзія - це процес. Він складний в нашому "пострадянському"просторі, бо раніше всі ми були впевнені. що в нашій країні інвалідів не має. Я рада за таку молодь, талановиту, активну, націлену на успіх. Я рада, що цей процес почався саме з такої людини, яка може передати іншим свої відчуття, переживання, страхи, як їх подолати та бути прикладом для інших, довести , що "інклюзія" це не страшно. І ще невідомо кому більше ця інклюзія потрібна "звичайним" дітям, чи "особливим". Думаю, що для виховання милосердя з малечку буде корисно здоровим дітям бачити поряд з собою дітей, які потребують сторонньої допомоги.
avatar
2 илля • 17:22, 08.11.2012
Згодна з Вами Лариса Станіславівна процес почався,але всеж таки не хочеться бути першою. Розумію яка на мені відповідальність доведеться пройти тяжкий шлях який не можу кинути. Впевнена, що мій досвід комусь пригодиться.
Дякую Вам за такі чудові слова на мою адресу
avatar
3 Alex • 21:18, 08.11.2012
Анічка,ти молодець!Такі статті треба максимально розповсюдити.Все в тебе вийде.Ми тебе підтримуємо.
avatar
4 larisa_samsonova • 11:37, 05.12.2012
Анечка, поздравляю тебя от всей души. Эта статья и Аня победили в районном туре ежегодного фестиваля "Барви надій". Это заслуженная победа. Ура !!!
avatar

Форма входа

Опрос

Достаточно ли Вы информированы о возможностях социальных услуг, как социальной помощи людям?
Всего ответов: 11

Лайкни :)

Центр Родына





Нравится

Кнопки и банеры

Кнопка нашего сайта

Реабилитационный центр Родына г.Киев

Горизонтальный банер

Вы можете нам помочь
разместив этот банер




ГЛАВНАЯ | О НАС | КОНТАКТЫ | НОВОСТИ | КОМАНДА | ПАРТНЕРЫ | СТАТЬИ | ФОТО | ВИДЕО | БЛАГОДАРНОСТИ | РОДИТЕЛЯМ | НАШИ ДЕТИ | ВЫПУСКНИКИ